Володимир ЧОРНОМОР

​

Крути 29 січня 1918 р. — символ героїзму українського юнацтва

                                           (дослідження)

Опубліковано «Слово Просвіти» – 2016. – 28 січ.-3 лют. (Ч. 4). – С. 2

http://slovoprosvity.org/2016/01/28/kruti-29-sichnya-1918-r-simvol-gero%D1%97zmu-ukra%D1%97nskogo-yunactva/

​

Крути 29 січня 1918 р. — символ героїзму та відданості нашого юнацтва і символ національної трагедії. День великого чину визвольних змагань і патріотичного запалу молоді та водночас день непрощенного безчиння провідників нації, очі яких булі затемнені тінню двоголового орла, а з другого боку засліплені та загіпнотизовані соціалістичною утопією, вірою у шляхетність російської демократії, яка начебто зніме налигач з української нації.

Чи була трагедія Крутів невідворотною? Спроби Миколи Міхновського та Симона Петлюри згромадити українську військову потугу зійшли нанівець через нерозважливість Центральної Ради та її Генерального Секретаріату. Якби ще в травні 1917 року, коли принаймні 1,5 млн українців, вояків російської армії, можна було поставити під жовто-блакитні стяги, не проґавили цієї нагоди, а дослухалися до прибічників ідеї українського війська, то наша історія повернула б в інше річище. Наприкінці березня—на початку квітня 1917 р. М. Міхновський створив військове товариство, яке мало гуртувати вояків, військових урядовців української народності. Водночас у Києві засновується Український Військовий Організаційний Комітет, до якого увійшов М. Міхновський. Постають українські полки в Умані, Житомирі, Сімферополі, Ростові-на-Дону, Саратові, Москві… 18 квітня Український Військовий комітет завершив формування українського ім. Богдана Хмельницького полку (3754 вояки). Командування Київської військової округи злякалося такого вияву українства, змінило командира полку, полк направили на фронт; на виїзді з Києва його обстріляли російські частини (16 убито, 30 поранено), старшин обеззброїли, особовий склад інтернували, пограбували зброю та амуніцію. Було пролито першу українську кров. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд (18—21 травня 1917 р.) мав намір закласти фундамент для національної армії. Соціалісти, які переважали у Центральній Раді, були проти творення національної армії та незалежної Української держави. В. Винниченко: “Україні не треба творити своєї армії… Їй треба будувати нове життя в спільній державі Росії”. Це лідер Української соціал-демократичної робітничої партії, заступник голови Центральної Ради. Коли наприкінці червня 1917 р. у Києві організувався Другий український полк, Центральна Рада не підтримала його, полк роззброїли.
У листопаді 1917 р. Ленін підписав декларацію прав народів Росії, яка проголошувала рівність, справедливість, право на самовизначення. Та більшовики не думали про незалежність України. Лідер київських більшовиків П’ятаков: “І думки не може бути про якусь там Україну, бо все це вигадки націоналістів” 17 грудня Раднарком Росії надіслав до Києва ультиматум: Центральна Рада має діяти за вказівками Раднаркому. Якщо Раднарком не отримає відповіді від Центральної Ради за 48 годин, вважатиме Раду у стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні. От коли у провідників ЦР розвіялись ілюзії щодо справжніх намірів Червоної Росії. Майже рік було змарновано. 25 грудня московська армія почала наступ на Україну. В її складі українські групи під проводом Єгорова, Березіна, Кудринського, Муравйова. Українізовані полки під впливом більшовицької агітації або переходили на бік ворога, або заявляли про свій нейтралітет. А Генеральний Секретар військових справ Микола Порш спішно демобілізував регулярні військові частини, зокрема й 60-тисячний Український корпус та інші українські об’єднання. Реальною силою залишився гайдамацький Кіш Слобідської України під командою Симона Петлюри (600 вояків), загони Вільного козацтва у Києві та на Звенигородщині, Перша військова школа ім. Богдана Хмельницького та окремі нечисленні підрозділи. Муравйов 27 січня 1918 р. після бою з першою військовою школою здобув Бахмач — тут усі більшовицькі армійські групи з’єдналися для штурму Києва. Загроза більшовицької навали підштовхнула Центральну Раду на рішучий крок. Четвертим Універсалом вона закликала народ до оборони Української незалежності. Тільки боронити УНР було нікому: війська Центральна Рада не надбала, а найчисленнішу частину українського суспільства — селян до себе не прихилила через нечітку земельну політику. А більшовики несли гасло: “Земля селянам”. Універсал повторював уже відому схему військової політики: “розпустити армію, завести народну міліцію”. Закомплексованість Центральної Ради та уряду УНР у цьому питанні незбагненна і сягала, за визначенням відомого історика, тихого божевілля. Коли майже під брамою столиці стояли банди Муравйова, київські більшовики закликали трудящих до збройного повалення Центральної Ради. Наступного дня, коли розгорілася Крутянська битва, більшовики вже укріпилися на заводі “Арсенал”, захопили значну частину міста і намагалися оточити Центральну Раду. Повстанців поборювали загони Вільного козацтва, Січових стрільців, полки ім. Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського, моряки Чорноморського куреня. Гайдамацький кіш С. Петлюри, що пильнував доступ до Києва і мав підсилити оборонні позиції супроти Муравйова в Крутах, змушений був повернутися до столиці. Гайдамаки приступом взяли “Арсенал”, але це сталося вже 4 лютого. А 29 січня 1918 р. в історію українських визвольних змагань вогненними літерами вписано слово “КРУТИ”.

Найбільше значення Крутів у тому, що вони стерли залишки рабства у наших душах. Є. Маланюк у книзі “Крути — народини нового українця” писав: “Дата Крут становить початок нашої визвольної революції, а не формальні дати… Без Крут навіть такий акт, як 22 січня, був би документом без підпису. Кривавий підпис під цим… зобов’язанням поставили діти…, первоцвіт нації…, припечатавши той підпис важкою печаттю скипілої… молодої крові, першої крові, пролитої в нашій українській війні”. Січовик Ігор Лоський, учасник крутянського бою, відзначає, що українській молоді того часу був притаманний чистий, нічим не скаламучений національний ідеалізм, який надихав крутянців. “І не вина цієї молоді, що її порив реальної користі не приніс”. Тут герой Крут занадто песимістичний. Користь була, бо крутянці на 2 дні затримали червону навалу. Завдяки їхній жертовності делегація УНР встигла підписати Брестський мир, Україна заявила про себе як незалежна держава.

Бій під Крутами — трагедія на сторінках української історії і перемога духу, яких мало в історії людства. Свідомо, а може, і не свідомо крутянці довели, що боротьба за свободу і незалежність України ніколи не припиниться. Цією думкою жили воїни Студентської сотні Січових стрільців, кадетів першої Української юнацької школи ім. Б. Хмельницького, студенти і гімназисти, які билися під Крутами.

Читаючи про подвиг юних героїв, думаєш: невже вони не хотіли жити так, як живуть інші? Невже вони не хотіли вчитися, щоб служити своїй державі, тільки що проголошеній? Очевидно, крутянці відчували щось більше, щось вище, те непересічне, чого не мали сил збагнути і осмислити їхні товариші, які не пішли разом із ними. Вони відчули поклик віків. Призначення виконати велику місію, яка мала зелектризувати цілу націю на боротьбу з ворогами і отверезити її провід. Вони знали, що Крути — це перша після Полтави війна з Москвою. Вони знали, що за ними немає жодних українських армій, що вони не здобудуть перемогу над ворогом. Але відчували, що для поневоленого століттями народу потрібна така смерть, щоб сколихнути совість, душу і серце людей, які мали усвідомити, хто несе волю, а хто поневолення.

Греки мають Термопіли, іспанці — Альказар. Чи можна їх рівняти до Крутів? У них смерть вишколеного вояка, зрілої людини, яка йшла на бій за наказом. У нас — смерть юнака, що ледве вмів тримати рушницю, який умирав добровільно і свідомо, щоб рятувати честь нації, першим поставити перепону російському більшовизмові.

На початку 20-х років минулого століття студентство започаткувало всенародний культ Героїв Крут. У Крутянському чині воно вбачало не трагедію кількох сотень юнацьких життів, а акт відновлення нації у змаганні за незалежність. Крути стали джерелом натхнення у поході до волі. Культ Героїв Крут — це щоденний героїзм, щоденне бажання знаннями, серцем і душею бути будівничим своєї держави. Крутянці започаткували новітній період української збройної боротьби, а їх нащадки мають боротися за утвердження української державності і незалежності.

Про Героїв Крут багато написано, їм присвячують поетичні і прозові твори, окремі статті в пресі, книги. На полі бою в Крутах 2006 року відкрито пам’ятник-комплекс, куди увійшли музей, каплиця та курган із червоною колоною, увінчаною тризубом. Навколо кургану встановлено 300 гранітних монолітів та висаджено каштановий гай. У Києві на Аскольдовій могилі встановлено хрести, біля яких відправляють панахиди.

Найвеличніший пам’ятник юним лицарям, які своєю кров’ю скропили волю України, — це розбудова незалежної, соборної Української держави.

Володимир ЧОРНОМОР,
український письменник, заслужений діяч мистецтв України